“Хто має вуха слухати, хай слухає” (Мр 7, 14-24).
Слухати, означає прийняти правду, зауважити, побачити цю правду у житті. Ми слухаємо інформацію, щоб зрозуміти її, побачити на ділі, виражену в конкретних речах.
У цьому Євангелії Ісус говорить про духовний слух – слух віри. Апостол Павло дає таке пояснення віри: „Віра від слухання, а слухання через слово Христове” (Рим 10,17). Одним із важливих проявів віри є розуміння Божих правд, щоб потім могти ними жити. Як ми ставимося до слів Євангелія, такою є наша віра – зв’язок з Ісусом, ставлення до Бога: любов і довіра, або самолюбство й недовіра.
Господар сіє на полі різне насіння, але тільки те, що сходить, приносить плоди. Так само є в духовному житті. Хто приймає Божу правду до серця, розуміє науку Христа і виконує її, отримує Божі дари. Слова Ісуса „Хто має вуха слухати, хай слухає” можна перефразувати такими простими словами: „Хто розуміє науку Христа, хай дотримується її”. Правдива віра повинна бути розумна, маємо не тільки знати, але й розуміти правди віри, щоб потім застосовувати їх у житті, тобто жити вірою. Хто розуміє науку Ісуса, той зможе досконало виконувати її і отримувати добрі плоди: міцний зв’язок із Богом, діла правди, любові та милосердя.
Коли Христос говорить про чистоту, то має на увазі не тілесну, а духовну, тобто стан душі. Тілесна чистота захищає нас від хвороб, допомагає зберігати фізичне здоров’я та життя. Найважливішим добром для людини є душа. Стан душі впливає на наш зв’язок із Богом – джерелом добра, від Якого залежить наше життя земне і вічне. Те, що входить до нашого тіла: їжа, напій, гігієна – не впливає безпосередньо на душу, як говорить Господь: „Все, що входить у людину ззовні, не може її осквернити? Воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть на належне йому місце”. А те, що входить до серця, впливає на стан душі та зв’язок з Ісусом. Тому каже Христос: „Те, що виходить з людини, те осквернює людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, душегубство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, гордість, безум. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину”. Все це зло, яке називається гріхом, забруднює душу, руйнує зв’язок любові з Богом – основую нашого життя і це найбільша шкода для людини. Хто втрачає через гріх Бога, той втрачає все – життя дочасне й вічне.
Правдивість своєї віри можемо перевірити по тому, що мене зв’язує з Ісусом, які цінності, для чого вірую в Нього: Чи тільки для земної вигоди, добра тіла? Чи передусім для добра душі й життя вічного? Щоб могти завжди бути з Богом: на землі та в небі. Тож серед усіх наших прохань на молитві першочерговим повинно бути прохання Ісуса про зміцнення віри, наповнення її знаннями і мудрістю. На цій надійній основі можна збудувати разом із Христом щасливе життя.
